ЖИТТЯ Є! ДОПОМОЖІТЬ ПОВІРИТИ У ЦЕ СВОЇЙ ДИТИНІ!

Суїцид — це «вбивство» лівою півкулею правої, менш життєздатної, але значно життєлюбнішої. В. Іванов

---

Життя, хоч би яким воно було, є благом, найвищим із-поміж усього. Л. Толстой

Щохвилини у світі хтось задумує піти з життя. Щороку 30 юнаків і 6 дівчат на кожні 100 тисяч людей заподіюють собі смерть. Проте, тему самогубства не обгово­рюють ані з випадковими людьми, ані з друзями, ані з рідними.

Важко зрозуміти людину, яка позбавила себе найголовнішого — життя. Можливо, це своєрідний виклик Богу, суспільству, сім'ї? Або ж єди­ний спосіб утамувати душевні страждання, остан­ній вибір у відчаї?

Смерть близької людини викликає почуття незворотної втрати. Самозгуба ущент роз'ятрює душу провиною, соромом, горем. «Що я зро­бив не так?» — іще довго запитують себе ро­дичі жертви.

«Ніщо не передрікало біди. Вона була молода, сповнена сил, закохана. Ніхто і гадки не мав, що все так скінчиться», — згадує батько, який втратив 16-річну доньку. Вона наклала на себе руки, дізнавшись про зраду хлопця.

Багатьом втеча із життя видається раптовою. Людина, котра думає про суїцид, почувається безнадійно й водночас сподівається, що її хтось урятує, зупинить. Трагедії можна запобігти, коли бути турботливим, намагатися підтримати, роз­радити.

Суїцид — це усвідомлене позбавлення себе життя.

Суїцидальна поведінка підлітка часто є кри­ком про допомогу у випадку негараздів при вза­ємодії з оточенням, якщо він не здатен само­стійно розв'язати проблеми.

Наскільки серйозною є можливість самогуб­ства? Вважається, що у вас є підстави хвилюва­тися за близьку людину, коли помічаєте емо­ційні розлади, стійкі зміни в поведінці. Можна виокремити деякі ознаки бажання підлітків на­класти на себе руки:

• проблеми зі сном, утрата апетиту, апатія;
• схильність до самотності й відчуження;
• різкі зміни у зовнішності й поведінці;
• зловживання алкоголем і наркотиками;
• збуджений або агресивний стан;
• розмови про смерть, записки про самогуб­ство, малюнки в темних барвах, що відображають жорстокість, особливо — спрямовану на себе;
• каяття;
• відчуття безнадійності, тривога, депресія, плач без причини;
• роздавання особистих речей;
• нездатність довго залишатися уважним;
• втрата інтересу до улюблених занять;
• самоїдство;
• несподіване погіршення успішності, про­гулювання уроків;
• членство в угрупованні або секті;
• ейфорія після депресії тощо.

Людина перебуває у стані депресії: туга, при­гніченість, тривога, страх або апатія, безрадісність, нудьга. У неї розвивається відчуття без­надійності, провини, сорому й ганьби. Учені, ко­трі працюють із цією проблемою, стверджують, що найчастіше провісником самогубства у під­літків є поєднання симптомів депресії та ан­тисоціальної поведінки. Агресивність і емоційна нестабільність можуть бути корелятами суїцидальної поведінки, особливо в поєднанні з депресією. Імпульсивність часто описують як чин­ник ризику суїциду.

Інколи суїцидальні демонстрації можуть бути наслідком реакції на гострі афектні ситуації. Такі «афекти» у підлітка найчастіше викликані уда­рами по самолюбству, приниженням в очах оточення, втратою надій.

Справжня сущидальна по­ведінка — результат обдуманого рішення піти з життя. Можливі численні спалахи суїцидальних думок без здійснення певних спроб. Вони за­звичай з'являються, коли життя завдає ударів по «слабких місцях», особливо якщо водночас акту­алізуються уявлення про власну неповноцінність. Суїцидальні дії здійснюються під впливом лан­цюга невдач, розчарувань, а останньою краплею може стати якийсь нікчемний привід.

Психологи стверджують, що 70 — 75% тих, хто заподіює собі смерть, своєю поведінкою намагають­ся попередити про такі наміри.На перше місце серед соціально-психологічних чинників самогубств висувають сімейну дезорганізацію. Це: відсутність батька в ранньому ди­тинстві, недостатність материнської прихильності до дитини, відсутність батьківського авторите­ту, матріархальний стиль стосунків у сім'ї, гіперавторитарність батьків, тілесні покарання ди­тини, насилля в сім'ї. Суїцидальний вплив чи­нить і розпад родини: розлучення батьків, укла­дення шлюбних відносин без згоди дітей.

ЯК ДОПОМОГТИ?

Будьте спостережливими. Важливо розпізнати ознаки небезпеки заздалегідь, помітити безпо­радність, самотність близької вам людини.

Підтримуйте емоційний контакт із дитиною. Створіть турботливу, доброзичливу атмосферу в сім'ї. Вона є могутнім підбадьорливим засобом.

Слухайте уважно. Ваша допомога буде безцін­ною, коли вислухаєте свою дитину: її гнів, образи, сум. Якщо підліток перебуває у депресивному ста­ні, йому треба говорити, а не слухати когось.

Питайте. Бажано, щоб у розмові з дитиною ви ставили запитання відкритого типу: «Як ти га­даєш, чому з'явилися ці почуття?», «Що тебе най­більше турбує?» тощо.

Зауваження «Облиш, адже ти живеш набага­то краще за інших», «Будь вдячний своїй долі», «Подумай про рідних» — заважають обговорювати проблему. Дитина, до якої ви звертаєтеся, радше сприйме такі висловлювання як звинувачення. У жодному разі не будьте агресивними, коли йдеться про самогубство. Ви можете не лише програти суперечку, а й втратити саму дитину.

Не залишайте підлітка, який збирається на­класти на себе руки, на самоті. Будьте поруч, доки не мине криза. Не забудьте про обговорення альтернатив. Спонукайте дитину думати про майбутнє, а не про минуле.

Покличте на допомогу фахівців. Часом єдина надійна допомога — звернутися в лікарню та госпіталізувати потенційного самогубцю.

Піклуйтеся про дитину і після того, як криза ми­нула. Емоційні проблеми, що призводять до самогубства, рідко вирішуються повністю. Для від­новлення нормального життя потрібен час.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ, ЩОБ ДОПОМОГТИ СОБІ ТА СВОЇЙ ДИТИНІ?

Схильність до самознищення властива кож­ному, думки про самогубство виникають у будь-кого, різниця лише — в інтенсивності пережи­вань, в їхній тривалості. До цього слід додавати особливості окремої людини та специфіку різних верств суспільства. До речі, алкоголізм, наркома­нія, трудоголізм теж є формами саморуйнівної поведінки, самогубством, сповільненим у часі.

Якщо сьогодні ви у кризовому стані, якщо вам самотньо, ви в розпачі, пам'ятайте: повсяк­денні труднощі — тимчасові, а втраченого жит­тя не повернеш!

Вам уже доводилося долати труднощі.

Пригадайте, що надавало сил, допомагало впоратись із внутрішнім болем. Пригадайте свої почуття, коли проблеми, які здавалися «найпроблемнішими, врешті вирішувались? Перемога над собою таки є найціннішою!

Негативні емоції переповнюють вас або вашу дитину. Варто їх позбутися. Порадьте підлітку по­говорити з людиною, якій він довіряє, написати листа другові, вигаданому персонажу, духовному наставнику, самому собі через 10 років тощо.

Нехай намалює свій настрій або людину, з якою пов'язана проблема. Подумає, що він хоче змінити в малюнку, аби покращити свій стан. Спершу не­хай змінить ставлення до проблеми, змінить свій стан, а далі вже — вирішує негаразди.

Один із найдієвіших способів зняти психоло­гічне напруження — поспілкуватися з природою. Пройдіться разом берегом річки, поспостерігайте за улюбленими тваринами тощо.

Що покращить стан вашої дитини? Конт­растний душ, медитація, фізичні вправи, прогулянка, хоббі, ведення щоденника, будь-яка хат­ня робота? Нехай знайде собі справу до душі.

Коли у вашої дитини виникли думки про самогубство, порадьте подумати, яка частина її мала б змінитися, що має «вмерти», а що «на­родитись». Коли вірите — зверніться до Бога.

Переживіть кризу і побачите, що це був іще один щабель у вашому розвитку. Не залишайтеся з проблемами на самоті. Зрозуміти себе, змі­нитися внутрішньо допоможе психолог.

Як згасити спалах агресії?

Агресивна дитина – це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й ще нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один із засобів психологічного захисту.
Такі діти використовують будь-яку можливість, аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовиться мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик та не отримає від неї ляпас. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Дивний спосіб привернути увагу, але для такої дитини це єдиний механізм зниження психоемоційного напруженняю.
Причина агресивності майже завжди - це сімейне неблагополуччя. Більшість дітей виховується в сім'ях, де агресивність проявляється в поведінці батьків. А іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням.
Агресія – це енергія подолання боротьби, відстоювання своїх прав і інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а навчити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

Як же можна вплинути на небажані прояви агресії дитини?
Психологи вважають, що стосовно агресивних дітей дорослі ні в якому разі не повинні виявляти агресивність у відповідь. Річ у тім, що коли агресивну поведінку суворо карати, дитина під впливом страху навчиться придушувати власні вияви агресивності, але це не означає, що таким чином зменшиться її гнів і почуття помсти. Та агресивність, яку придушують удома або в дитячій установі, буде виявлятися в інших місцях: на вулиці, в гостях… Таке явище називається перенесенням агресивності. Уміння дорослих володіти собою - найкраща гарантія розвитку самовладання в дітей. Дорослі повинні приділяти дитині більше уваги, в певній ситуації проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих заспокоює дітей, позитивно впливає на їх стан.
Не можна карати і сварити. Коли батьки сварять дитину, стверджуючи, що вона боягуз, ледар, ідіот, негідник, то дитина вірить в сказане. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного смислу.

Слід запам’ятати:
- якщо дитину постійно примушують – вона вчиться ненавидіти;
- якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності;
- якщо дитину висміюють – вона стає заляканою;
- якщо дитина зростає в докорах – вона починає жити з почуттям провини.

І навпаки:
- якщо дитина живе в терпимості – вона вчиться сприймати інших;
- якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе;
- якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною;
- якщо дитина зростає у чесності – вона вчиться бути справедливою;
- якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям;
- якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

Раніше для зняття агресії використовували предмети – замінники «ворога» ( гумові груші, подушки тощо), особливо це використовувалося у іноземній психотерапії. На сьогоднішній день ні психологи, ні психіатри а також педагоги не рекомендують використовувати такі предмети, тому що зриваючи злість на груші малюк мститиме уявному ворогові і задоволення одержить аморальне: «Ух! Помстився – так йому й треба!». Сьогодні дитина відлупцює грушу, а завтра… чому б не кішку або песика чи молодшу дитину і так далі.
Можна спробувати розвеселити дитину, згасивши тим самим спалах агресії.
Допомагають активні рухи – ходіння та біг по килимках-матрасах з різними наповнювачами (каштанами, жолудями, ґудзиками, галькою).

- «Заспокійливий стілець»
Щоб перебороти негативні емоції запропонувати дитині посидіти хвилинку на стільчику, який забере його гнів.
Переключити дитину зі зла на добро – пропозиція допомогти «Допоможи мені, будь ласка, зібрати, намалювати, полити» і т.д.
Арттерапія.
- запропонувати «намалюй свій гнів» пожмакай його і викинь, або розмалюй образу веселими фарбами.
- також допомагає гра на музичних інструментах. Діти, які поводяться агресивно полюбляють бути в центрі уваги, тому варто віддавати їм провідні ролі в танцях, рухливих іграх, бути помічником вихователів.

Якщо дитина бере чуже

Давайте згадаємо, практично у кожного з нас коли не будь з’являлося бажання присвоїти щось чуже, інколи ми навіть говоримо це вголос: «Добре було б банк пограбувати чи ювелірний магазин», чудово розуміючи, що ніколи не підемо на це. А інколи батьки дійсно дозволяють собі взяти на очах у дітей щось чуже: яблука з сусідського саду, газети з чужого ящика і т.п. Нажаль, і наша культура останнім часом пропагандує дещо інші цінності (благородні розбійники, насилля в ім’я добра та ін.)

Що відчувають батьки коли зустрічається з дитячими крадіжками? Розгубленість, страх, сором. І, природно, виникає питання, як себе вести і що робити в цій ситуації.

Діти, до моменту оцінки їх вчинку дорослими, не розуміють, погано вони вчинили чи добре. В два роки малюк не усвідомлює, що є чужа власність, для нього все спільне, але в п’ять – сім років крадійство говорить про певні пробіли в моральному вихованні (мова не йде про дітей, що живуть в неблагонадійних сім'ях) і для батьків це дзвіночок, щоб замислитися: чи все в порядку у дитини, чи не відчуває вона дискомфорт, можливо, навіть і в сім'ї (холодність, байдужість безпосередньо до дитини, незадоволеність її життєвих потреб, відчуженість між батьками і т.п.). Можливо таким чином, дитина хоче привернути до себе увагу батьків, навіть ось таким негативним способом.

Звичайно, краще попередити крадіжки, виховуючи у дитини правильне відношення до чужої власності, обов’язково звертаючи увагу дитини на переживання людини, яка втратила щось. «Буде тобі приємно, якщо хтось візьме без дозволу твою улюблену іграшку? Якщо тобі захочеться взяти щось чуже, подумай, чи буде це приємно тій людині і чи принесе тобі радість чуже горе?» Будьте уважні до того, що відповість ваша дитина, як далеко вона зайшла в своїх роздумах на цю тему. Познайомте її з правилом «Поступай так, як хочеш щоб поступали з тобою». корисно розбирати різні ситуації, використовувати для прикладу дитячі оповідання на цю тему. Дитина повинна твердо засвоїти, що за крадіжку обов’язково буде покарання, що вона приносить моральні страждання, а володіння украденою річчю не завжди приносить те задоволення, яке хотілося б отримати.

Як правильно себе поводити, спіймавши «крадія»:

• ніколи не виясняйте нічого на гарячу руку;
• ніколи не звинувачуйте дитину в крадіжці, навіть якщо крім неї більше нікому. Виключення – коли ви застали її на місці злочину, але і в цьому випадку добирайте слова. Дайте дитині зрозуміти, як вас це засмучує. Спокійна бесіда, обговорення ваших почуттів, сумісний пошук вирішення будь-якої проблеми, краще, аніж вияснення відносин.
• залишайте малюку шлях до відступу. Якщо ви впевнені, що річ взяв він, але йому важко в цьому зізнатися, підкажіть, що те, що він взяв можна непомітно покласти на місце. Так, для маленьких дітей підійде наступний хід: «У нас вдома, мабуть, завівся домовинок, давай поставимо йому гостинці, а він подобрішає і поверне нам пропажу»;
• украдену річ необхідно повернути хазяїну, але не обов’язково заставляти дитину це робити самостійно, краще піти разом з нею;
• звертайте увагу на те, з ким дитина дружить. Вона могла потрапити під поганий вплив.

Таким чином, завдання батьків вчасно, а головне правильно відреагувати на вчинок дитини, щоб зберегти щирі й довірливі відносини з дитиною, дозволити їй повірити в свої сили.

«Проблема насильства над дітьми дошкільного віку»

В різні часи і в різних культурах розвиток суспільства супроводжувався появою парадоксів і протиріч. Один із унікальних парадоксів 21-го століття пов'язаний з відношенням суспільства до дітей. Цивілізовані країни витрачають багато коштів, прагнучи підвищити рівень народжуваності, в той час як суспільство і спеціалісти б’ють тривогу з приводу збільшення випадків насилля над дітьми. Невипадково останнім часом на сторінках наукової преси, газет та журналів, радіо та телебачення обговорюються питання про суть насилля в суспільстві. Вразливість дітей і можливість створення для них безпечних умов життя.

Практично кожну дитину карали в дитинстві батьки, педагоги чи родичі. В свідомості дорослих людей склався досить стійкий стереотип: без застосування покарання виховати дитину неможливо. Однак, практика показує, що не всяке покарання допомагає досягненню благородної мети – виховання. Більш того, форми покарання, які обирають батьки в процесі виховання дитини, можуть заподіяти тяжку шкоду особистості дитини.

Покаранням вважається певний вплив, спрямований на усвідомлення людиною свого вчинку. Специфіка покарання розпізнається по двом ознакам:

1. Покарання повинно бути справедливим, відповідним вчинку.
2. Покарання не повинно принижувати людську гідність, а той, хто карає, будь-то батьки, педагог, чи хтось інший, не повинен прагнути до влади над жертвою. ПОРУШЕННЯ ОДНІЄЇ З ЦИХ ОЗНАК ПЕРЕТВОРЮЄ ПОКАРАННЯ В НАСИЛЛЯ.
В реальному житті ці ознаки стираються, або ігноруються тими, хто карає.

Домашнє насилля – це свідома поведінка людини, за допомогою якої вона досягає абсолютної покори і контролю над дітьми. Причин насилля над дитиною багато. Психологи, перш за все, відмічають наступні: Рукоприкладство батька до доньки пов’язане з проблемами сексуального характеру. За допомогою фізичного покарання він знімає з себе тягар незадоволених потреб, або відшкодовує моральний збиток від поганих відносин з дружиною. Жорстоке відношення батька до сина пояснюється суперництвом через кохання дружини. Жінка здійснює насильство над своїми дітьми, взявши за приклад батьківську сім'ю. Жорстоке покарання стало для неї стереотипом виховання. Всі ці причини ховаються у підсвідомості людини. Дуже часто батьки карають своїх дітей за неслухняність. Насилля, жорстоке поводження з дітьми відбувається за стінами рідного будинку, там, де сторонні цього не бачать. Ризик насильства зростає, якщо у батьків спостерігаються такі психологічні характеристики як ригідність ( складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини), домінування, тривожність, роздратованість (особливо на провокуючу поведінку дитини), низька самооцінка, депресивність, імпульсивність, залежність, низький рівень емпатії та відкритості, низька стресостійкість, емоційна лабільність, агресивність, замкнутість, підозрілість і проблеми самоідентифікації. Негативне ставлення батьків до оточення та неадекватні соціальні очікування стосовно дитини. Низький рівень соціальних навичок. Відсутнє вміння вести переговори, вирішувати конфлікти й проблеми, справлятися зі стресом, просити допомоги в інших. Насильство над дітьми є сімейною таємницею, яка ретельно приховується і не обговорюється відкрито.

Ризик застосування батьками насильства по відношенню до дітей збільшують виражені у них психопатологічні відхилення, знервованість, депресивність, схильність до суїцидів. Алкоголізм та наркоманія батьків і, як наслідок, психофармакологічні проблеми й афективні порушення: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, порушення координації, послаблений контроль над своєю поведінкою, зниження критики, зміни особистості та ін. проблеми. Відсутність належних батьківських навичок і почуттів. Дефіцит батьківських почуттів і навичок найчастіше характерний для молодих, розумово відсталих, психічно хворих батьків. Частіше за все застосовують насильство до дітей такі родини: родини батьків-одинаків, багатодітні родини,вітчим у родині або прийомні батьки. Ризик сексуального насильства над дівчинкою збільшується в родинах із нерідним батьком.

Досвід підтверджує, що батьки, які використовують насильство для врегулювання конфліктів один з одним, схильні використовувати його і по відношенню до дітей. Жінки, що зазнають насильства від чоловіка, ймовірно частіше застосовують його до своїх дітей.
Насилля зі сторони близької людини, в якій дитина завжди намагається знайти опору і підтримку приносить велику психологічну і фізіологічну шкоду. В цьому випадку порушується основний принцип сім'ї – безпечне існування всіх її членів.

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.
1. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.
2. Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.
3. Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства - з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Насилля викликає значні емоційні потрясіння – стресові стани, які хворобливо впливають на стан всього організму.
Основними ознаками стресового стану у дітей є:

- Порушення сну (дитина погано засинає і неспокійно спить);
- Дитина швидко втомлюється (загрузки, які давались їй легко, важко переносяться на даному етапі);
- Дитина часто плаче, безпричинно ображається або надто агресивна;
- Дитина розсіяна, забудькувата, невпевнена в собі, непосидюча. У неї спостерігаються нав’язливі рухи;
- Труднощі в дотриманні дисципліни, чи навпаки, дитина надто забита, безвольна;
- Боїться контактів, прагне залишитися на самоті, вперта, схильна до істерик;
- Дитина постійно жує чи смокче щось, чого раніше за нею не спостерігалось;
- Ознаками стресового стану дитини є тремтіння рук, качання головою, похитування плечами, ігри з статевими органами, денне нетримання мочі;
- Деякі діти в стані тривалого стресу починають втрачати вагу, виглядають змарнілими, або ж навпаки, у них починає розвиватися ожиріння;
- Розлади пам’яті, уяви, слабка концентрація уваги, втрата інтересу до всього, що раніше викликало активність.

Діти, які знаходяться в стані психологічного стресу частіше за все відчувають тривогу, невпевненість, злість, і завжди – СТРАХ.
В ситуації тривалого стресу можуть розвинутись психологічні відхилення і проблеми: розвиваються хвороби, діти відстають в рості, розумовому розвиткові. Пережите в дитинстві насилля накладає відбиток на подальше життя дитини.

Основна небезпека жорстокого поводження батьків з дітьми полягає в тому, що б’ючи їх, чи негативно впливаючи на їх психіку шляхом погроз ображань та принижень вони створюють умови для виникнення і наступного закріплення в дітях психічних аномалій, що містять жорстокість. Погрози та примушування викликають почуття страху, незахищеності. Почуття страху веде до внутрішнього опору: агресивності в одних випадках і апатії, байдужості, пасивності в інших. Такі психологічні проблеми тягнуть за собою проблеми педагогічні: лицемірство, грубість, обман. Насилля в сім'ї веде до відчуження дитини, а за відчуженням іде неслухняність та важковиховуваність.

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію однієї літньої дами. Коли вона була молодою матір'ю, то вірила, що без різки гарної людини не виховаєш. Одного разу її маленький син провинився, їй здалося, що він уперше в житті заслуговує на те, щоб його добре відшмагали. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і тривалий час не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш кинути у мене!» Тут мати також розплакалася, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче завдати мені болю. Для цього і камінь стане в пригоді...». Потім жінка поклала камінь на кухонну полицю, де він і залишився лежати як вічне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі у той момент,— жодного насилля!..» Непогано було б нам усім покласти на кухонну поличку невеликий камінець, як нагадування дітям і самим собі — жодного насилля!

Фізичні покарання і їх наслідок – психічні травми стають ланками одного кола насилля, яке тягнеться з покоління в покоління. Людина, що зазнала насилля, сама стає джерелом насилля по відношенню до своїх і чужих дітей. Уникнути негативних наслідків покарань можна при дотриманні таких умов:
1. Не застосовувати фізичні покарання.
2. Батьки повинні дати відчути дитині, що люблять її, не дивлячись на покарання, що її позбавляють любові, уваги й турботи лише на якийсь час, що батьки не менше дитини засмучені такою ситуацією.
3. Покарання повинно відноситись не до всієї особистості дитини, а до конкретного випадку за який її покарано.

Як запобігти труднощам адаптації

Пам'ятка для батьків

• Готуючи дитину до відвідування дитячого садка, докладно розкажіть їй, як удень вона ходитиме до дитячого садка, а ввечері вдома ви разом робитимете щось цікаве.

• Ідучи будь-куди, завжди розповідайте дитині, що буде, коли ви повернетеся, щоб вона була впевнена, що потрібна батькам.

• Навчайте дитину вдома необхідних навичок самообслуговування та взаємодії.

• Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи захотілося б вам кожний день проводити з ними? Якщо так, упевнено «віддавайте» свою дитину їм.

• Збираючись вести дитину в дитячий садок, домовтеся з вихователем, що впродовж певного часу відвідуватимете дитячий садок разом із дитиною. Водночас дослухайтеся до його рекомендацій щодо цього.

• Ведучи дитину до дитячого садка, дайте їй маленьку іграшку, сказавши: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, притисни її до себе. І я одразу про тебе подумаю». Ілюзія зв'язку з батьками дуже важлива для дитини. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію.

• Частіше висловлюйте дитині свої почуття, проявляйте їх.

• Завжди знаходьте час вислухати, що саме непокоїть вашу дитину, які в неї виникають труднощі, а також чого вона досягла.

• Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та збережувальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини.

• Пильнуйте, аби дитина відвідувала дитячий садок лише здоровою.

Почувайтеся компетентними батьками, вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна впоратися, якщо її розв'язувати, а не відкладати.

«Ідемо до дитячого садка»

Майже в кожній родині, де є маленька дитина, у батьків виникають питання, з якого віку віддавати дитину в дитячий садок і наскільки комфортно їй там буде. Якщо дитина погоджується ненадовго відпустити маму від себе, це одна з ознак того, що дитина зможе відвідувати дитячий садок. Щоб допомогти вашій дитині безболісно ввійти в життя дитячого садка й успішно адаптуватися, допоможуть наступні поради:

■ Найважливіше - це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з вами.

■ Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.

■ Про майбутнє оформлення до дитячого садочку говоріть з дитиною, як про радісну подію. Бажано в присутності дитини не висловлювати своїх власних побоювань. Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти.

■ Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до виховательки та скажи: «Я хочу пити», і вихователь наллє тобі води».

■ Намагайтеся розвивати та заохочувати дитячу самостійність. Домашній режим краще заздалегідь узгодити з режимом садочку.

■ Прийдіть заздалегідь у дитячий садок і познайомтеся з обстановкою, з дітьми, з вихователями... Краще це зробити, коли діти гуляють на вулиці або грають у груповій кімнаті. Розкажіть вихователям про індивідуальні особливості вашої дитини, що їй подобається, що ні, які в неї вміння та навички, що поки не робить самостійно. Бажано разом з вихователем визначити, які методи заохочення й покарання прийнятні для вашої дитини.

■ Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити вас.

■ Дайте дитині в дитячий садок улюблену іграшку, нехай іграшка ходить разом з нею щодня і знайомиться там з іншими дітьми. Розпитуйте, що з іграшкою відбувалося в дитячому садку, хто з нею дружив, чи не було їй сумно. Таким чином, ви довідаєтеся, як дитині вдається звикнути до дитячого садку.

■ Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, орієнтуйте гру на позитивні результати.

Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації вашого малюка.

ВИРОБЛЕННЯ У ДІТЕЙ НЕГАТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО КУРІННЯ І ПИЯЦТВА

Мораль дітей така: в дитячому віці для них закон — думка батьків, для молодших школярів — думка вчителя, для підлітків — думка товаришів. Ось чому ефективно переконувати дітей у тому віці, коли батьки для них — закон, надалі ефек­тивність таких бесід та лекцій буває мінімальною: підлітків, наприклад, зовсім не лякає «вбитий нікотином кінь» і тисячі шкідливих речовин, що містяться в сига­ретах. Вони чудово знають про це і... ку­рять.

Рефлекси, набуті в ранньо­му дитинстві, які підтриму­ються в майбутньому, залишаються на все життя.

Цей науково обґрунтова­ний факт можете використа­ти ви, батьки, для боротьби з курінням та пияцтвом.

Тактика проведення за­нять боротьби з курінням в сім'ях, де є курці, та в сім'ях, де ніхто не курить, неоднако­ва.

І. Розглянемо спочатку це питання щодо сім'ї, в якій цієї шкідливої звички немає ні в кого з її членів. Заняття з ди­тиною з вироблення в неї не­гативного ставлення до курі­ння зводиться, як уже було зазначено, до вироблення негативного рефлексу, і чим раніше ми почнемо виробляти цей рефлекс, тим міцнішим та дієвішим він буде. Гуляю­чи з дворічним малюком, доступною для його віку мовою слід розказати, вказуючи на курця, що куріння — погана звичка до­рослого та підлітка: «Дядя курить, це пога­но , він захворіє...». Говорити з дитиною потрібно емоційно, переконливо, наголошую­чи на словах «хворий», «погано».

Бажано бесідувати про шкідливість ку­ріння кілька разів на місяць, підтримуючи у дитини негативний рефлекс. У 3 роки бесіда з нею може бути приблизно така: «Коли цей дядя, який курить, ще навчався в школі, йому погані хлопці дали цигарку він закурив, швидко звик і не може відвикнути. Це погано, у дяді буде слабке здоров'я...»

У 4 роки вже слід розказати дитині, що куріння— шкідли­ва звичка, від якої дуже склад­но відвикнути, це — хвороба, від якої дуже складно вилікува­тись: «Шкода дядю: він не жи­тиме довго. А наш тато — моло­дець, він сильний, вольовий, тому не курить і буде здоро­вим...». Три - чотирирічні діти після таких бесід ставлять безліч запитань: чому дядя ро­бить погано, чому його не мо­жуть вилікувати. Під час відпо­відей на ці запитання ви ще раз підкреслите, що лікарі, на жаль, не можуть вилікувати дядь і тьоть, які курять, а тому їм і доводиться робити «пога­но» — курити. Якби цим дядям і тьотям роз­казували, коли вони були маленькими, що куріння — це хвороба, від якої складно вил­ікуватись, то, можливо, вони не набули б цієї шкідливої звички. Кожного разу під час бесіди підкреслюйте: краще не починати курити. Після бесіди для збереження емо­ційної рівноваги дитини переведіть розмо­ву на щось приємніше: завжди навколо вас літають зграйки горобців, ось і розкажіть малюку, які корисні, трудолюбиві наші го­робці, поспостерігайте разом за їх поведін­кою, погодуйте їх, а вони заспівають вам.

Не забувайте періодично підкріплювати негативний рефлекс, слід детальніше роз­крити тему про шкідливість куріння та його наслідки.

Коли вік дитини наблизиться до шкільного (5—6років), потрібно сказати їй (не забувайте про дівчаток!), що потяг до куріння у різних людей неоднаковий, дітям із сімей, де курять батьки, курили їхні діди, достатньо «спробувати» покурити 1— 2 рази, і вони вже стануть курцями, звик­нуть, «захворіють», а дітям із сімей, у яких ніхто не курить і не курив, можна попробу­вати 2—3 рази, і потім вони звикнуть до куріння.

Чому потрібно говорити їм це? Справа в тому, що як би ми не переконували, не говорили з дитиною про шкідливість ку­ріння, бажання попробувати у дітей ве­лике, і багато хто з них робить це.

Підлітки які курять, 10—12-річні курці нерідко є для дітей прикладом дорослості, а самі курці цього віку вважають себе май­же героями. Тому, коли проходите з дити­ною повз таких «героїв», потрібно сказати їй: «Поглянь: вони курять, вважають себе героями, а насправді вони слабаки — по­пробували курити і, не маючи сили волі, стали наркоманами, хворими...»

Скільки заперечень чуєш у відповідь: «Ні, Володя найсильніший, він усіх б'є ...». І треба бути підготовленим, вміти переко­нати дитину в протилежному.

П. Для дітей, у сім'ях яких курять один або обидва батьки, бесіди про шкідливість куріння повинні бути частішими, наполег­ливішими, переконливішими. Якщо в та­ких сім'ях не розпочати з раннього віку ви­робляти у дитини негативний рефлекс до куріння, вона з віком обов'язково курити­ме, бо бесіди на цю тему в старшому віці марні. Ви повинні бути переконані й зна­ти, що все те, про що ви говорите, — істи­на. А якщо це не так, то діти відчують у вашій розмові фальш, невпевненість у ска­заному, і тоді бесіди з дитиною будуть марними.

В романі «Анна Кареніна» Л.Толстой писав: «Притворство в чем бы то ни было может обмануть самого умного, самого проницательного человека, но самый ограниченный ребенок, как бы оно ни было искусно скрываемо, узнает его и отвернется».

Батьки, які курять, під час розповіді про шкідливість куріння повинні вказувати на себе, розказуючи правду про те, як почали курити, як «захворіли», а тепер не можуть позбутись цієї звички.

Мама, яка не курить, бесідуючи з дити­ною і вказуючи при цьому на батька-курця, може сказати малюку: «Мені шкода тата, він хворий і може довго не прожити...».

Уявляю, як протестують у душі курці, почувши: «хворий», «довго не прожити» і висувають свій довід на користь «невин­ності» куріння: «Той курив все життя і про­жив 80 років». Можливо, але хіба неможли­во припустити й інше: якби він не курив, то прожив би не 80 років, а значно більше — 100, а може й 120 років, людина може жити стільки. Чому таке можливо? Ми так влаш­товані, що в статевій клітині, в ДНК, зако­довано всі основні ознаки людини: колір очей, властивості характеру, конституцій­на особливість організму, довголіття, му­зичні здібності і т.д. Скільки у нас таких генів? Сотні тисяч. Кожній людині власти­ве щось своє — багато залежить від її спад­ковості. Але людина здатна навмисно шко­дити собі —пити, курити. Ці шкідливі фак­тори не минають для потомства безслідно: вони «відкладаються» в генетичній, імуно­логічній пам'яті організму і, як правило, дитина вже народжується схильною до пи­яцтва та куріння.

Вироблення умовного рефлексу проти алкоголізму потрібно починати також з раннього віку. Коли зустрічаєте п'яного, бесідуйте з дитиною: «Як соромно, що люди іноді втрачають людське обличчя...»

Це — біда, це — хвороба, і маленька лю­дина, якщо звернути на це її увагу, не тільки зрозуміє це лихо, а й на все життя запам'я­тає, що ніколи людині не можна бути в та­кому стані, і за умови закріплення рефлек­су (навіть якщо в сім'ї п'є батько) у майбут­ньому буде позитивний ефект. Не можна недооцінювати можливості три - чотириріч­ної особистості!

Методи, принципи і тактика вироблен­ня негативного рефлексу до пияцтва такі самі, яку виробленні негативного рефлек­су до куріння.

Неправильна мода, великий інтерес дітей до всього таємничого та заборонено­го, легка доступність тютюнової продукції навіть для дітей дошкільного віку — ось три кити, на яких тримається дитяче та юнаць­ке куріння. І хоча в нашій країні забороне­но продаж цигарок та папірос непов­нолітнім, їм не складно роздобути «кури­во» . Тому боротьбу з курінням та пияцтвом потрібно вести постійно та не покладаючи рук —забагато бід вони приносять суспіль­ству, забираючи здоров'я як дорослих, так і дітей.

Кишенькові гроші – найкращий спосіб виростити успішну людину.

Коли мама й тато вміють розпоряджатися грішми й відкривають свій досвід дитині (зва­жаючи на її вік для сприйняття інформації) — це найкращий спосіб виростити успішну людину. Багато батьків вважають неправильним обго­ворювати з дітьми фінансові питання. На думку психологів, розмова з дітьми про гроші — важ­лива складова фінансового виховання.

Діти, позбавлені власних грошей, майже за­вжди починають обдурювати своїх батьків.

Кишенькові гроші — це не нагорода за гарну поведінку й навчання й не плата за до­помогу. Це один із прийомів виховання з ме­тою навчити дитину поводитися з грошима й правильно їх витрачати. Ці гроші дитина може використати, як їй заманеться, не звітуючи пе­ред батьками. Коли батьки контролюють ви­трати дитини, вони позбавляють її сенсу мати кишенькові гроші.

Наявність у дитини кишенькових грошей створює для неї можливість самостійно при­ймати рішення щодо необхідності тієї або ін­шої покупки. Замість постійних прохань що-небудь купити дитина може вибрати предмет, час і місце покупки. Обмеженість суми змушує її визначати пріоритети й аналізувати можливі варіанти витрати засобів (грошей).

Отже, якщо ви вирішуєте видавати своєму синові або дочці кишенькові гроші, ви повинні визначити для себе кілька аспектів.

• 3 якого віку починати? Вважається, що з 6—7 років діти вже розуміють, що гроші губити не можна, їх можна витратити з користю.
• Скільки давати? Сума буде залежати, насамперед, від фінансового становища родини й від віку дитини. Починати потрібно з малих сум. Визначте, скільки грошей ваша дитина зможе витратити «розумно», відпо­відно до свого віку. Запити й потреби дітей постійно ростуть разом із ними, тому повинні збільшуватися й кишенькові надходження. Тут можна обговорити, які витрати дитина зможе самостійно оплачувати зі своїх засобів (похід у кіно, подарунки друзям й т.д.). У міру дорос­лішання дитини збільшуйте суму, додаючи витрати на проїзний квиток, шкільні сніданки, канцелярські товари. Участь дитини в опла­чуванні власних витрат у плані фінансових навичок дуже корисна для її дорослого життя.
• Як часто давати гроші? Діти, на від­міну від дорослих, по-іншому сприймають час. Календарний місяць для них досить великий термін. Якщо дитині молодшого віку вида­ти кишенькові гроші відразу на весь місяць, то, напевно, вона не зможе ними грамотно розпорядитися (витратить відразу всю суму). Тому потрібно пам'ятати принцип: що менший вік, то частіше слід давати гроші. Однак дітям старшого віку доцільніше видавати кишень­кові гроші раз на місяць — це підводить їх до усвідомлення такого поняття як «бюджет». Діти, позбавлені власних кишенькових гро­шей, майже завжди починають обманювати своїх батьків.
• Як контролювати? Якщо ви жорстко встановлюєте, що можна купувати на кишень­кові гроші, а що не можна, то вони як інстру­мент розвитку самостійної навички втрачають сенс. Важливо навчити дитину радитися з вами при виборі дорогої покупки. Голос батьків у прийнятті дитиною рішення має бути ви­нятково рекомендаційним. «Фінансові не­вдачі» дитини — це частина науки управлін­ня грішми. Тому слід змиритися із втратами й можливою нераціональною витратою засо­бів на першому етапі — гарні уроки не бувають безкоштовними.

Із самого початку дитина повинна зрозумі­ти, чому батьки дають їй гроші, і які витрати, які раніше робили батьки, їй доведеться по­кривати зі своїх кишенькових грошей. Тільки не забувайте, що кишенькові гроші — це не прожитковий мінімум. Видача суми дитині повинна бути регулярною й своєчасною. По­збавлення кишенькових грошей не повинне використатися як покарання.

Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, і, як і ми з вами, накопичує агресію в собі. Рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів).

Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, випробує такий урок на батьках.

Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси.

Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином.

Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати.

Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо.

Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини.

Змініть тактику виховних впливів і полюбіть дитину, якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Профілактика психологічних травм у дитини

• Любіть та підтримуйте свою дитину. Гарне ставлення батьків допоможе їй зрозуміти - життя прекрасне.

• Пам'ятайте, що виховання дитини потребує терпіння, смовідданості та внутрішньої стабільності.

• Розвивайте своє вміння зі щирим інтересом розпитувати дитину, вислуховувати її.

• Розширюйте уявлення дитини про людські почуття.

• Учіть дитину адекватно реагувати на певну подію, вчиногк, результат діяльності.

• Навчайте з оптимізмом ставитися до труднощів, розповідайте як їх долати.

• Розвивайте власну силу волі та вимогливість до себе.

• Пам"ятайте, що дитині потрібен час до відпочинку, не перевантажуйте її.

• Допомагайте дитині повірити у себе та в свої сили.

• Намагайтеся бути одночасно вимогливим і справедливим.

ДОВІР'Я ТА РОЗУМНА БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ

Якщо хочеш погубити людину, дай їй все, що вона хоче.

(Народна мудрість)

Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного бать­ка чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері. Але чому ж у реальному житті діти не виправдовують надій та сподівань своїх батьків? Чи не тому, що до питань виховання часто підходимо однобоко, дбаючи здебільшого про за­доволення фізіологічних потреб дитини і менше турбуючись про розвиток духовності, моральності, розуму. Ще Плутарх говорив про тих батьків, які дбають лише аби нагодувати та одягнути дитину, що вони нагадують лю­дей, які краще турбуються про чобіт, ніж про саму ногу. Саме про розумну батьківську любов хочемо повести мову.

По вулиці ідуть мати, батько і маленьке дитинча. Воно ясними світлими оченятами вдивляється в навколишній світ і з повною довірою сприймає все навколо себе. Батько і мати з великою любов'ю і захопленням дивляться на свою крихітку, рум'яну, веселу, гарно вдягнену, пишаються і милуються нею. Куди ж часто зникає любов, близькість між батьками і дітьми, коли доні чи сину 15-16 років?!!!

Розумна батьківська любов?.. На чому вона ґрунтується? Перш за все на довірі, повній і взаємній між батьками і дітьми, починаючи з раннього віку.

Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, на­в'язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей і батьків, менше виникає складних педагогічних про­блем та ситуацій.

- А хто його знає. Таке, мабуть, удалося. Я його вже і паском била, і вовком лякала, і за вуха тягала, а він плаче, та й годі.

Ввічливою і зовні співчутливою можна зробити людину силоміць, але розвинути в ній сердечність, внутрішню культуру таким методом неможли­во, у вихованні немає дрібниць.

Найбільше хиб батьки допускають при вихованні одинаків, які часто виростають егоїстами. Психологи називають таку дитину "кумиром у сім'ї". "Не сотвори собі кумира", - попереджає Святе Письмо.

Якогось єдиного універсального рецепту розумної батьківської любові, можливо, і немає. Спробуємо дати декілька порад.

1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батька з матір'ю най­менші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтеся і не прагніть задовольняти всі, навіть найменші заба­ганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викли­кає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспек­тиві може негативно позначатися на стосунках з рідними людьми та колегами.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, строгістю, не викли­кайте страху від спілкування з вами. Це може стати однією з причин скрит­ності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.

«СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ШКОЛИ У ДОШКІЛЬНИКА»

1. Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань, умінь і навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.

2. Прагніть не створювати у дитини враження, що заняття та ігри з нею є сенсом ва­шого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші — у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі («Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо).

3. Заняття вимагають систематичності: 10—15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година-дві у вихідні.

4. Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії сло­вами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, по­яснення), то було б іще краще».

5. Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, над силу не грайтеся з ди­тиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.

6. Сходіть із дитиною у школу, де вона вчитиметься, покажіть їй, де роздягальня, їдальня, туалет.

7. Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.

8. Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.

9. Читайте розповіді про школу, школярів, учителів.

10. Прагніть створити у дитини адекватне, об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього учня. Адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає

ЧИ МОЖЕТЕ ВИ ПОВНОЦІННО ВИХОВУВАТИ ДИТИНУ ВДОМА? Тест

1.Чи є у вашої дитини своя кімната?

(Так — 5 балів, ні — 1 бал.)

2.Чи щодня ви приділяєте увагу дитині?

(Так — 5, ні — 1.)

3.Чи терпимі ви, коли вона вередує, погано їсть?

(Завжди — 5, іноді — 3, ні — 1.)

4.Чи вибачаєте ви своїй дитині вереду­вання?

(Так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

5.Чи вдаєтеся до тілесних покарань?

(Так — 1, іноді — 3, ні — 5.)

6.Чи хотіли б ви, аби ваша дитина у всьому з вами радилася?

(Так — 1, іноді — 3, ні — 1.)

7.Ваша дитина слухняна? (Так — 5, іноді — З, ні —1.)

8.Якщо ви щось не дозволяєте, чи пояс­нюєте причину?

(Так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

9.Чи вимагаєте від своєї дитини виконання всіх її обов'язків?

(так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

10. Чи стежите за спеціальною педагогічною літературою?

(Так — 5, іноді — 3, ні — 1.)

Результати:

10—23 бали. Ви неправильно виховуєте своїх дітей. Що менше набрали балів, то більше це проявляється. Якщо у найближчий час не зміните методи свого виховання, може тра­питися, що дитина і замкнеться.

24—37 балів. Ваші погляди на виховання загалом правильні. Але необхідно виявляти більшу турботу про дитину, інакше у вас ви­никнуть проблеми у стосунках із нею.

38—50 балів. Ви заслуговуєте на велику вдячність, звання «здібний вихователь». У вас достатньо терпіння, наполегливості й любові до дитини. А це дуже важливо!