ТРИНАДЦЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ МАМИ І ТАТА МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

1. Не сприймайте дитину маленькою. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: «Ти в нас уже дорослий, ми можемо довірити тобі помити посуд».
2. Визначте загальні інтереси у вашій сім'ї (це може бути як і спільний перегляд мультфільмів, так і вирішення життєвих ситуацій — обговорення сімейних проблем).

3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте її порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті.
Наприклад, дайте гроші на хліб і морозиво, коментуючи суму на той і на інший товар.
4. Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності сторонніх. На скарги навколишніх, учителя або вихователя скажіть: «Дякую, ми обов'язково поговоримо на цю тему».
5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами, обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками та дорослими. Щиро цікавтеся думкою дитини, лише так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
6. Постійно говоріть із дитиною, розвиток мовлення — це запорука гарного навчання.
7. Відповідайте на кожне запитання дитини, тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
8. Дивіться на світ очима вашої дитини, адже бачити світ очима іншого — основа для взаєморозуміння.
9. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, кажіть: «Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спробувати».
10. Сформуйте високий рівень домагань. І вірте, що ваша дитина зможе все, потрібно тільки їй допомогти. Хваліть малюка словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
11. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини своїх вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.
12. Любіть дитину, знаходьте радість у спілкуванні з нею.
13. Ваша повага до дитини зараз — фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Психологічна готовність дитини до школи

Психологічна готовність дітей до школи не полягає в умінні читати, або писати, чи просто знати літери. Звісно, заняття у різних гуртках із підготовки до школи розширюють світогляд та загальну обізнаність, однак успішно асимілювати цей досвід т можуть лише розвинуті, здібні діти із сильним типом нервової системи. Більш вразливим дітям таке навчання здебільшого шкодить, оскільки створює надмірне навантаження на нервову систему.
Часто батьки вважають основними показниками готовності до школи знайомство дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів і пісень. Однак, дослідження свідчать, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання. У процесі підготовки до школи найбільше уваги варто приділяти загальному розвитку дітей, оскільки саме від нього залежить їхня подальша успішність у навчанні.
Психологічна готовність — це такий рівень психічного розвитку, який створює умови для успішного опанування навчальною діяльністю.
Зміст психологічної готовності — певна система вимог, які стоятимуть перед дитиною під час навчання. Ці вимоги полягають у необхідності відповідального ставлення до школи і навчання, довільного керування своєю поведінкою, виконання розумової роботи, що забезпечує свідоме засвоєння знань, установлення з дорослими й однолітками взаємин, обумовлених спільною діяльністю. Дуже важливо, щоб дитина могла впоратися із зазначеними вимогами.
Психологічна готовність складається з таких компонентів: психофізіологічний, мотиваційний, інтелектуальний, емоційно-вольовий.
Щоб дитина добре вчилася, до моменту вступу до школи у неї повинні бути досить добре розвинені ті системи й функції організму, які з початком навчання зазнають підвищених навантажень. Насамперед, це стосується нервової системи. Дитина повинна вміти стримувати свою рухову активність, адже їй буде важко висидіти шкільний урок, уважно сприймаючи те, що говорить учитель, опанувати читання та письмо.
Щоб дитина успішно опанувала письмо, малювання, необхідно розвивати дрібні м’язи рук і формувати моторні (рухові) навички.
Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання у школі є розвинене мовлення, уміння чітко висловлювати свою думку і правильно вимовляти звуки. Без цього малюк не зможе навчитися грамотно писати. Більшість дітей, які вступають до першого класу, функціонально готові до виконання шкільних вимог, без проблем можуть упоратися з навчанням. Однак, як свідчать багаторічні спостереження учителів, психологів, серед першокласників є й такі діти, у яких виникають певні труднощі в навчанні, хоча розумово вони розвинені нормально. Одні погано встигають, інші виконують шкільні вимоги, отримують гарні й навіть відмінні оцінки, але досягають цього ціною великих зусиль. А це дуже швидко призводить до перевантаження й погіршення стану здоров’я дитини: з’являються роздратованість, плаксивість, порушення сну тощо.

Такі діти не готові до навчання, через те що в них затримується розвиток необхідних для шкільного навчання психічних функцій. Найчастіше така затримка пов’язана з несприятливим перебігом внутрішньоутробного розвитку та пологів, частими захворюваннями на першому році життя, особливо на дизентирію чи диспепсію, що супроводжувалися порушенням нормального засвоєння мінеральних солей та білків основних пластичних матеріалів, необхідних для побудови кісткових та мозкових тканин. Усе це викликає затримку розвитку нервової та м’язової систем.
Щоправда, в процесі навчання ці функції вдосконалюються й дитина поступово наздоганяє у розвитку своїх ровесників. Тому ще до її вступу до школи можна й потрібно за допомогою спеціальних вправ прискорити розвиток необхідних функцій.
Особливу увагу в підготовці до школи необхідно приділяти тим малюкам, які не відвідують дитячий садок. Щоденні заняття варто починати, як тільки дитині виповниться 5 років. Нехай вона систематично малює: розфарбовує, перемальовує, малює з натури – не стримуйте її фантазію, але стежте, щоб вона правильно тримала олівець, фломастер, пензлик. Дуже корисно ліпити з пластиліну, вирізати з паперу, тканини чи картону різні фігури ( ножиці повинні бути досить гострими, але із закругленими кінцями). Якщо є конструктор із дрібними деталями, збирайте його разом з дитиною. Вчіть малюка пришивати ґудзики, в’язати гачком, вишивати, але тільки під вашим наглядом! Все це стимулює розвиток дрібних м’язів руки.

Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда

Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок. Для того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитанні книжки , пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками.

Починаючи з січня місяця, один-два рази на тиждень проводьте спеціальні заняття, які готують руку до письма. Можна навчати дошкільнят деяких елементів письма за допомогою спеціального посібника. Сімнадцять елементів, що входять до нього, відтворюються у зменшеному вигляді. Замінити цей посібник можна звичайним зошитом у лінійку.

Ці вправи навчають тих прийомів та рухів пальців і кісті, за допомогою яких виконуються різні прописи. Крім того, ці заняття сприяють вихованню посидючості, уваги, зосередженості, звички навчатися регулярно і зберігати при цьому відносну непорушність – словом, усього того, чого вимагають у школі.

На початку кожного заняття потрібно показати дитині на маленькій дошці чи аркуші паперу, як повинні рухатися пальці і кисть при виконанні наступного елемента. Потім відпрацювати цей рух у повітрі разом з дитиною. Після цього можна запропонувати відтворити опрацьований рух, обвівши по пунктирній лінії зразок елемента. Далі доречно провести фізкультхвилинку: нехай дитина кілька разів стисне пальці в кулачок і енергійно розтисне їх. Тепер вона повинна самостійно відтворити заданий елемент письма на аркуші паперу.
Пам’ятайте : 5-6 річна дитина не може без перерви писати довше, ніж 3 хв. Через кожні 2-3 хв роботи – за цей час вона встигає написати 1-2 рядки – робіть перерву, щоб розслабити руки, дати їм відпочити. Разом із дитиною обговоріть її роботу, за красиве, правильне написання елемента похваліть, але зверніть увагу і на помилки. Потім запропонуйте написати ще 1-2 рядки. Коли дитина працює, слідкуйте, щоб вона на поспішала, акуратно виводила лінії.

Поради батькам

Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.
Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.
Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини.
Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування .
Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті , уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членами родини.
Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
Необхідною умовою емоційно – вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до відома.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

Світогляд дитини — це те, що вона:

знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
знає про світ;
полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);
знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю — невихованістю; добротою, чуйністю—байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти назвати звуки, з яких складається слово.

ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ

Дає змогу визначити, наскільки у дитини розвинені вольові звички — стійкі способи саморегуляції діяльності (трудової, навчальної) та спілкування. Вони є основою довільного запам'ятовування, уваги, навичок мислення.

1. Чи достатньо сформовані у дитини гігієнічні навички (чистить зуби вранці, миє руки перед їжею)?
а) робить завжди сама, без нагадування;
б) робить завжди, але інколи треба нагадувати;
в) без спеціального нагадування не робить.

2. Чи допомагає дитина вдома по господарству (миє посуд, прибирає постіль, накриває на стіл)?
а) робить постійно;
б) робить часто;
в) робить дуже рідко.

3. Чи є у дитини стійкі навички самообслуговування (може сама собі приготувати бутерброд, одягнутися відповідно до погоди, зав'язати шарф)?
а) є достатньою мірою;
б) є деякі;
в) немає.

4 Чи вміє дитина утримувати увагу досить тривалий час (15—20 хв.), коли знаходиться сама (у читанні вголос, малюванні, грі)?
а) дуже часто вміє;
б) вміє зрідка;
в) не вміє.

5. Чи здатна дитина керувати своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерок, хоч вони їй доступні; не капризує, коли старші щось заборонили)?
а) уміє достатньою мірою;
б) уміє тільки зрідка;
в) не вміє.

6. Чи вміє дитина поводитися за столом (правильно сидить, охайно їсть)?
а) як правило, вміє;
б) вміє, але робить далеко не завжди;
в) не вміє.

7. Чи є у дитини більш-менш стійкі інтереси: слухання музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну?
а) всі досить стійкі;
б) інтереси є, але весь час змінюються;
в) наявні інтереси відсутні.

8. Чи вміє дитина поводитись у суспільстві (не перебиває старших, без нагадування вітається, прощається, дякує)?
а) вміє;
б) вміє, але інколи доводиться нагадувати;
в) не вміє.

9. Чи дотримується дитина певного режиму дня (часу прогулянки, їжі)?
а) як правило, так;
б) взагалі дотримується, але інколи порушує;
в) ні, не дотримується.

10. Якщо дитина ставить запитання, чи завжди вона вислуховує відповіді?
а) як правило, з цікавістю вислуховує пояснення;
б) інколи, відповідаючи на запитання, не слухає, відволікається;
в) інколи запитує просто так, не потребуючи відповіді.

11. Чи прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки, зошити після читання, письма?
а) завжди прибирає;
б) завжди прибирає після нагадування;
в) не прибирає.

Аналіз результатів

Перший варіант відповіді (а) в кожному запитанні — З бали, другий (б) — 2 бали, третій (в) — І бал. Потім знаходять суму балів, одержаних в усіх 11 запитаннях. Рівень сформованості вольових звичок визначається за такими критеріями:

- високий — 33—27 балів;
- хороший — 26—22 бали;
- середній — 21—18 балів;
- низький — 18 балів і нижче.

Недоліки у розвитку пізнавальної діяльності дитини

Коли говорять про недоліки пізнавальної діяльності дитини, часто уявляють якісь тотальні порушення інтелектуального розвитку, які накладають відбиток на все її життя і яким зарадити неможливо. Звичайно, бувають і такі порушення, зумовлені хворобливим ураженням центральної нервової системи, але по-перше, їх теж потрібно коригувати. Завдяки наполегливій і послідовній педагогічній роботі з дитиною можна досягнути досить високої її соціальної адаптації. По-друге, ці порушення трапляються порівняно рідко, набагато рідше, ніж ті, про які говоритимемо далі, і які можна і необхідно усунути, якщо вчасно їх виявити. Щоправда, що легше порушення, то важче його помітити, особливо недосвідченій людині. Проте на навчанні воно може позначитися одразу і різко негативно. Цим сигналом треба скористатися невідкладно, щоб з'ясувати, у чому справа. Звичайно краще було б, якби проблема виявилася ще у дошкіллі: що раніше, то краще. Але набагато гірше, коли нез'ясовані труднощі школяра тягнуться роками. Тоді з цілком поправного недоліку виростає справжня трагедія. Найчастіше такі порушення трапляються у мовленнєвому розвитку. Отже, досить часто випадки неуспішного навчання розумних і здібних дітей пов'язані з логопедичними проблемами. Своєчасне надання дитині допомоги є вирішальним в успішному їх подоланні.

Є й інші причини, що призводять до труднощів засвоєння навчальної програми. Це соціально-педагогічна занедбаність, яка, на жаль, трапляється не тільки у неблагополучних сім'ях. Зниження пізнавальної активності часто буває зумовленим нервовою і фізичною ослабленістю дитини, яка потребує і відповідного ставлення у процесі навчання і спілкування у сім'ї і школі. Усі ці причини можуть призвести до затримки психічного розвитку, коли на час вступу до школи дитина за рівнем сформованості пізнавальних процесів, загальною обізнаністю і розвитком особистості ще неспроможна успішно навчатися без систематичної спеціальної допомоги.

Із постійними недоліками у навчанні дитини батьки часто борються своїми, не зовсім адекватними методами: гримають, карають чи просто висловлюють принизливу для неї оцінку, не здогадуючись, що перш, ніж: вимагати успіху, потрібно допомогти. У таких випадках буває, що по допомогу до психолога звертаються зовсім не з приводу навчальних труднощів дитини, а налякані її поганою поведінкою, яка є наслідком неуспішного навчання і неправильним ставленням до цього батьків. А тимчасом батьки навіть не здогадуються, що самі штовхають дитину на хибний шлях.

Наше традиційне сімейне виховання тяжіє до авторитарного, побудованого на вимогливості та безумовній слухняності дітей. Незадоволені рівнем навчальних досягнень дитини, батьки бачать своє завдання насамперед у підвищенні вимог: намагаються організувати поведінку дитини, чітко встановлюють і контролюють розпорядок виконання домашніх завдань і вправ. Предметом особливої уваги стають шкільні оцінки, які виявляються нижчими від бажаних. Таким чином дитина стає об’єктом постійного невдоволення, вважає себе поганою, не такою, як хочуть батьки. Проте, поліпшити свою успішність вона не може, бо залишаються нез’ясованими причини труднощів у її навчанні, а відтак, вона не отримує й потрібної допомоги. А під впливом незадоволення батьків, дитина відчуває себе самотньою, яку не люблять. У неї знижується самооцінка, зростає невпевненість, підвищується рівень тривожності і, як наслідок, знижується працездатність. За таких умов успішність стає ще нижчою. Особливо важко буває дитині у підвищено відповідальних ситуаціях, наприклад під час контрольних робіт. Страх опинитися «не на висоті» дезорганізує діяльність дитини, не дає змоги зосередитися і, як наслідок, оцінка буде нижчою ніж завжди.

Такий стан, коли дитина постійно переживає лише невдачі, ніколи не чує похвали і зневірюється в собі, психологи називають синдромом хронічної неуспішності. Трапляються ці стани і у дітей цілком успішних, , але батьки яких хочуть ще більшого.. І тому, отримавши «десять балів» у школі, дитина чує «Чому не дванадцять?».

Синдром хронічної неуспішності виникає у дітей, які ще не втратили інтересу до школи і хотіли б мати там успіхи. Вони потребують допомоги, і прагнуть успіхів, якщо ці успіхи прийдуть вчасно. А інакше, - діти швидко знаходять собі цікавіші справи поза школою і готові полишити її зовсім. Це - не рідкісні випадки, коли дитина на уроці порушує дисципліну, конфліктує з педагогом і батьками, а дедалі частіше прогулює уроки, знаходить собі товариство поза школою з усіма негативними і небезпечними для її подальшої долі наслідками.

Отже, чи не найбільша проблема дітей із труднощами у навчанні, пов’язана з особливостями їхнього загального інтелектуального розвитку чи порушенням окремих пізнавальних функцій, у тому, що часто протягом довгого часу діти залишаються без належної допомоги.

Тому батькам слід бути уважними до дитини і її проблем, зіткнувшись з ними не зволікати, а намагатися з’ясувати можливості допомоги.

Соціально-психологічна безпека: суть та умови

Ми живемо у складний, жорстокий час, насичений різними загрозами. Вони актуалізують необхідність своєчасного прищеплення дітям дошкільникам елементарних умінь обирати оптимальний варіант поведінки у нових, незвичних умовах, невизначених ситуаціях тощо. У дітей важливо сформувати специфічні вміння, пов'язані не стільки з конкретними видами діяльності, скільки з орієнтацією у загальних закономірностях людської поведінки у небезпечних умовах. Ідеться не лише про фізичні, а й про психологічні, соціальні ризики.

Говорячи про безпеку дошкільника як особистості, матимемо на увазі збереження стабільності її самопочуття і повсякденного життя, емоційний комфорт, упевненість у благополуччі, відсутність загроз, репресій, соціальних конфліктів. Особиста безпека пов'язується зі станом, почуттями, переживаннями зростаючої особистості, її ставленням до свого статусу серед значущих людей.

Психологічна безпека соціального середовища визначається як стан, вільний від проявів насилля у взаєминах, сприятливий для задоволення основних соціальних та індивідуальних потреб, розгортання довірливого спілкування з різними людьми, перебування у середовищі значущих осіб, забезпечення відчуття захищеності та комфорту.

Психологічна безпека особистості проявляється у її здатності зберігати стійкість, урівноваженість, хороше самопочуття у соціальному середовищі з психотравмуючими впливами, в здатності давати опір деструктивним внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Безпека — це поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників, які сприяють збереженню здатності дитини повноцінно жити та розвиватися.

До основних критеріїв безпеки можна віднести:

індивідуальні — медичні, санітарні, гігієнічні (для вимірювання ступеня безпеки дитини використовують показники стану її здоров'я — фізичного, психічного, психологічного, морального);
соціальні — обмежують дію небезпечних для спілкування і налагодження продуктивної спільної діяльності чинників.

Основними механізмами процесу формування і розвитку психологічної безпеки особистості є:

наслідування зразків безпечної поведінки авторитетних дорослих;
ідентифікація — сформованість більш-менш стійкого образу себе самого як члена різних соціальних груп (сім'ї, групи дитячого садка, товариства за місцем проживання), порівняння та ототожнення себе з іншими;
соціальна оцінка бажаної поведінки;
децентрація — уміння стати на місце іншого;
конформізм — механізм функціонування угрупування, який проявляється у виробленні певних стереотипів поведінки;
індивідуалізація — виділення у собі особливого, оригінального, самобутнього, несхожості з іншими.

Соціально-психологічна безпека особистості — обов'язкова умова її виживання. Основні проблеми особистість здебільшого створює сама. Тому очевидною є необхідність виховання у дитини-дошкільника відповідальності за свої дії, формування культури безпечної поведінки.

Соціально-психологічні загрози для дитини:

Подекуди сім'я і дошкільний заклад стають тими осередками, які свідомо чи несвідомо створюють всілякі соціально-психологічні загрози для дитини. Цьому сприяють:

надмірний галас;
скупченість дітей на невеликій території;
приписи і жорстка регламентація буття;
усередненість вимог;
надмірна опіка;
відсутність взаєморозуміння; перепад у настрої та непослідовність дій дорослих;
зловживання оцінками як «батогом і пряником»;
демонстрація батьками та педагогами своєї влади над дитиною;
позбавлення дитини права вибору та можливості усамітнитися на певний час;
звичка дорослих виносити вердикти і соромити малюка у присутності всіх;
переважання зауважень і негативних суджень на адресу дитини над позитивними висловлюваннями;
невміння вибачатися перед дитиною за свої помилки і недоречності;
невсипущий контроль;
усіляка підтримка змагальності та конкурентності, порівняння однієї дитини з іншою.

Важливим показником психологічної безпеки зростаючої особистості є її захищеність від психологічного насилля, яке має різні форми:

психологічні впливи — загрози, приниження, образи, надмірні вимоги, заборони на поведінку і переживання, негативне оцінювання, покарання, позбавлення чогось довгоочікуваного, відмова у прихильності;
психологічні ефекти — втрата довіри до себе або когось зі значущих людей, тривожність, депресія, агресивність;
психологічна взаємодія — неадекватність поведінки, безвідповідальність у стосунках, непередбачуваність вчинків партнерів по спілкуванню.

Щоб створити навкруги себе безпечне середовище, уникнути психологічного насилля, дитина 5 — 7 років повинна мати уявлення про нього, про те, як створювати умови для своєї внутрішньої безпеки і безпеки важливих для тебе людей, як керувати своїми емоціями. Сучасний світ вимагає від наших малюків значно більших зусиль для засвоєння соціального досвіду, пристосування до навколишнього соціуму, конструктивної взаємодії з ним. Без нашої допомоги їм важко адаптуватися до швидкоплинного світу, вони докладають для цього надмірні зусилля. А це може призвести до емоційних розладів, агресії, асоціальної поведінки. От і виходить, що захоплення дорослих інформатизацією життя «нової дитини» продукує такі явища, як огрубіння, зниження чуйності до слабких, знедолених, неуспішних, ідеалізацію матеріального статку як гаранта щасливого життя.

Основних способів полегшення дошкільнику життя у соціумі не так уже й багато:

зміна ситуації, яка є стресором;
уникнення такої ситуації;
зміна ставлення до стресової ситуації.

Якщо не вдається змінити або уникнути певної ситуації, змінюйте ставлення до неї зростаючої особистості, переорієнтовуйте її, надавайте ситуації іншого забарвлення, допоможіть знайти у негативному позитивні аспекти — можливість вчитися на своїх помилках, виявити вольові риси характеру, збагатити життєвий досвід, самоствердитися у гідний спосіб тощо.

Якщо неможливо змінити життєві обставини, що продукують напругу дитини, слід допомогти їй адаптуватися до них. Для цього можна скористатися такими прийомами:

інтенсивним м'язовим навантаженням, яке дає змогу «випустити пару»;
переоцінкою значущості соціально напруженої ситуації;
спілкуванням з близькими і приємними людьми, що надає змогу «вилити душу», «поплакатись у жилетку»;
«прискоренням бігу часу» — використанням властивості часу заспокоювати — «час лікує», звільнює від неприємних думок завдяки улюбленим справам;
міні-аутотренінгами — приговорюванням оздоровчих, підтримуючих висловлювань, які сприяють самозаспокоєнню;
малюванням страхів та ймовірних небезпечних ситуацій як способом звільнення від цих страхів.

Життєво доцільні правила, з якими варто ознайомити старших дошкільників:

Знай — не існує ситуацій, з яких не можна знайти прийнятного виходу.
Намагайся себе заспокоїти. Не так це вже й складно.
«зате...» — здобування чогось позитивного навіть з невдачі;

«могло бути й гірше» — порівняння своїх негараздів з горем інших.

Не спалюй себе переживаннями минулого.
Навчись управляти своїми переживаннями, тримати себе у руках.
Поклич на допомогу гумор.
Спробуй розповісти про свої переживання близькій людині, тварині, улюбленій іграшці.
Іди до людей з добром: добро породжує добро, а зло - зло.
Ніколи не втрачай надію на успіх.
Не бійся помилитися, не докоряй собі за недоліки. Вони — крок до перемоги.
Знаходь у житті хороші сторони. Не зосереджуйся на поганому.
Намагайся оцінити будь-яку ситуацію з різних сторін.
Переключи свою увагу з труднощів на красу природи, відпочинок, приємне спілкування.
Не заздри успіхам інших, приймай це як належне, порадій за них.
Не роби з неприємних подій трагедію — все має свій початок і кінець.

А для того, щоб все це одержалося, щоб на ші діти мали соціально-психологічну безпеку, всім дорослим слід жити і працювати дещо інакше, ніж ми звикли, не задовольнятися шаблонами і штампами, застосувати всі перераховані правила перш за все – на собі, показати приклад своїм дітям у сприйнятті і переживанні життєвих ситуацій. Інакше можна не помітити, як перетворимося на матеріальний кошик на двох ногах, який прагне самих лише задоволень. Час вимагає іншого способу буття дорослих і дітей. Важливо не дозволяти собі байдужості й егоцентризму.

Натиснемо на кнопку своєї совісті — хай вона щодня працює! У змінності — стабільність. Житимемо кожний день у повну силу і пам’ятатимемо: «Все, що не відбувається – на краще, а отже, - краще неминуче».Якщо ми зможемо змінити своє відношення, тоді і дитяча душа не нагадуватиме кімнату, до якої нікого не впускають.

Емоційно-вольова та соціально-комунікативна готовність дітей до школи

Емоційно-вольова та соціально-комунікативна готовність дітей до школи – це надзвичайно важлива складова готовності дитини до навчання у школі, яка виявляється у довільній регуляції поведінки дитини і її спілкування. На відміну від імпульсивних дій дітей раннього віку, які опосередковуються конкретною ситуацією і неусвідомленим спонуканням, довільна дія — є такою, що керується свідомо прийнятою вимогою, правилом, або навпаки — здатність утриматися від дії, відповідно до певних обставин і правил.

Якщо зважити на те, що все шкільне життя дитини, насамперед, процес навчання, є суцільним підпорядкуванням правилам (не вставати з місця бездозволу, піднімати руку, коли хочеш щось сказати чи спитати, виконувати те, що вимагає педагог, за певними правилами і багато іншого), то стане зрозумілим, чому саме здатність довільно регулювати свої дії як прояв досягнення дитиною певного рівня соціальної зрілості є найважливішим показником її готовності навчатися. Довільність позначається і на якості пізнавальних процесів, які стають усвідомленими і підпорядкованими поставленим цілям. Наприклад, вивчити вірш, уважно слухати педагога та ставити запитання, коли виявиться щось незрозумілим.

Здатність до свідомої регуляції поведінки формується разом із розвитком особистості дитини протягом усього її дошкільного життя. Досягненням на цьому шляху напередодні вступу до школи є виникнення у неї почуття дорослості, про яке ми вже згадували, та позитивної шкільної мотивації як бажання виконувати серйозні та важливі справи — вчитися. Іноді про бажання чи небажання дитини судять поверхово, виходячи з того, що вона відповідає на запитання, чи хоче вона ходити до школи. Часто дитина (можливо, трохи тривожна) налякана маминою надмірною стурбованістю її очікуваними майбутніми шкільними проблемами, а може, просто спостереженням за якимись невдачами старших дітей, раптом скаже, що вона не хоче до школи, боїться, що не зможе виконувати усе, що там потрібно. Це — ситуативний стан. Звичайно, дитину треба заспокоїти, переконати, що все буде добре. Але головним у бажанні ходити до школи буде те, що дитина сама переконається, що нічого там страшного, такого, що вона не зможе зробити, немає. Добре, якби педагоги і батьки не забули вчасно похвалити дитину за її перші успіхи. І готова до навчання дитина з охотою ходитиме до школи.

Навпаки, часто неготова до навчання за своїм загальним психічним розвитком дитина з нетерпінням чекає того моменту, коли вона одягне новеньку шкільну форму, візьме усе придбане шкільне приладдя і піде до школи. А зустрівшись із непосильними труднощами та ще й не завжди отримуючи потрібну їй допомогу, вона швидко втратить бажання ходити до школи, бо щоразу наражатиметься там на неприємності.

Про достатність соціально-комунікативної зрілості дитини та здатність довільно діяти свідчить уся її поведінка: стриманість, почуття дистанції щодо дорослих, з якими довелося щойно познайомитися, і водночас готовність уважно слухати, відповідати на запитання. Якщо виконуючи якесь завдання, навіть ігрове, дитина уважно слухає, що потрібно робити, якусь хвилинку робить паузу для роздумів, а потім послідовно виконує відповідні дії або й звертається із запитанням, коли щось незрозуміло, це — добрий знак, який свідчить, що вона вміє співпрацювати з дорослим. А саме це потрібно у навчанні, адже воно побудоване на саме такому спілкуванні з педагогом.

Навпаки, інфантильні, недостатньо соціально розвинені діти, потрапивши у незвичне середовище, виявляють надмірну боязкість чи імпульсивність, відсутність почуття дистанції: звертаються з недоречними запитаннями, намагаються щось розповісти, тоді як треба слухати дорослого і виконувати його розпорядження. Цей недолік у розвитку дитини може створити серйозні проблеми у її навчанні.

Отже, якщо батьки сумлінно ставилися до розвитку своєї дитини протягом дошкільного періоду, були здатні правильно оцінити її досягнення на кожному віковому етапі, то їм не потрібно буде вживати якихось спеціальних заходів у підготовці її до школи. Скоріш за все, така дитина легко увійде в нове для неї шкільне середовище і буде здатна прийняти обов'язки учня.

Разом із тим за найкращих обставин у шкільному житті дитини виникатимуть свої труднощі та проблеми і вона потребуватиме допомоги з боку батьків не менше, ніж від педагога. Дуже хибна позиція батьків, яка, на жаль, трапляється, що відтепер уся відповідальність за навчання і розвиток дитини лягає на школу, бо тепер, мовляв, уже потрібні спеціальні педагогічні знання. Звичайно, від школи залежить багато, але не менше — від батьків. Утім, батьки, які дбали про розвиток свого дошкільника, зазвичай залишаються так само дбайливими тоді, коли він стає школярем.

Із вступом дитини до школи чи не найголовнішим завданням батьків є усвідомлення, що поряд із ними тепер у її житті з'являється ще одна дуже важлива людина — педагог. Налагодження між ними продуктивного контакту задля співпраці — запорука благополуччя школяра.

Які б не ходили міфи про свавілля і невизнання авторитету дорослих дітьми за час їхнього дорослішання, це велике перебільшення. Дітям потрібен авторитет дорослого, аби тільки дорослий був мудрим і чуйним до внутрішнього світу дитини. А щодо дитини, яка тільки-но прийшла до школи, то вона готова бачити у своєму вчителі неперевершений зразок усіх чеснот. Краще, щоб вона не зазнала розчарувань. Тому батькам потрібно всіляко підтримувати авторитет учителя в очах дитини.

Звичайно, на жаль, серед педагогів, як і серед усіх інших фахівців, трапляються більш і менш професійні. Не виключено, що батькам часом доводиться оцінювати дії педагога не на його користь. Але дитина ніколи не повинна бути свідком, тим більше учасником, таких обговорень. Навіть за найгірших обставин це вбереже її від ще більших прикрощів.

Можна говорити і про психологічну сумісність особливостей дитини і стилю роботи педагога. Дитина з активним темпераментом, можливо, чудово взаємодіятиме з так само активним, динамічним, схильним до всяких новацій педагогом. Тимчасом дещо повільній, тендітній дитині, яка швидко втомлюється, ймовірно, буде з таким педагогом важко. Для неї комфортнішою буде спокійна, неквапна поведінка вчителя. Звичайно, не завжди є можливість вибору. Але там, де вона є, цим варто скористатися.

Поміркованого ставлення потребує і вибір школи. Часто трапляється, коли батьки будь-що намагаються віддати дитину у престижну школу, гімназію, де навчальний процес більш інтенсивний. Звичайно, їх можна зрозуміти, адже кожен хоче, щоб дитина отримала якомога більше у здобутті знань та розвитку, бо це закладає підвалини її успішного майбутнього. Проте не кожній дитині піде на користь форсоване навчання. Іноді воно може зашкодити, якщо не дасть їй можливості навчатися успішно. Зрештою, в усіх школах програма навчання відповідає державному стандарту і забезпечує отримання достатнього обсягу знань. Головне — щоб дитина повноцінно їх засвоювала, мала добрі взаємини з педагогом і однокласниками. Це означає, що вона добре адаптувалася у шкільному середовищі, а воно сприятиме її подальшому розвитку і становленню як особистості.

Який би потік інформації не оточував дитину, які б різні гуртки і заняття з розвитку вона не відвідувала, чільне місце завжди залишається за школою. Тут вона навчається систематично працювати, долати труднощі і переживати радість досягнення успіху; у класному колективі у неї виробляється уміння будувати стосунки з іншими людьми, ровесниками і дорослими. Тому батькам потрібно докласти всіх зусиль, щоб дитина легко увійшла у шкільне життя.

Безпека дітей в Інтернеті: поради батькам

Сьогодні рівень ІКТ-компетенції старших дошкільників часто є таким, що дає їм змогу досить вільно користуватися Інтернетом. Батькам слід пам'ятати, що для дітей наслідки безконтрольного спілкування з Інтернетом можуть бути дуже невтішними. Тому слід подбати про те, щоб зробити інтернет-життя дитини менш ризикованим.

Набагато ліпше, якщо дитина дізнається правила безпечної поведінки в Інтернеті від батьків, а не зі свого сумного життєвого досвіду. Тож поясніть дітям кілька простих правил роботи в Інтернеті:

• не можна залишати в публічному доступі власну контактну інформацію або відправляти її незнайомцям поштою, спілкуючись у соціальній мережі або в чаті, — зловмисник може вистежити людину за її адресою або номером телефону;

• не можна погоджуватися на вмовляння незнайомих людей про особисту зустріч. Подібні пропозиції ліпше ігнорувати, а спілкування з дуже наполегливою людиною — припинити;

• не слід переходити за посиланнями в повідомленнях від невідомих адресатів з надмірно привабливими пропозиціями.

Найчастіше такі повідомлення розсилають шахраї або зловмисники для того, щоб заманити користувача на шкідливу веб-сторінку і заразити його комп'ютер вірусом. Спілкуватися і поводитися в Інтернеті дитина має так само обережно, як і в реальному житті, щоб убезпечити себе від негативного впливу та неприємностей.

Комп'ютерні програми для безпеки дітей в Інтернеті

Нині існує багато спеціальних комп'ютерних програм для контролю за дітьми в Інтернеті.

Завдяки їм можна:

• фільтрувати небажаний веб-контент — ресурси еротичного, екстремістського змісту і ресурси, що пропагують насильство;

користуватися функцією «безпечного пошуку», яку містять більшість популярних пошукових систем;

• блокувати доступ дитини до конкретних веб-сайтів;

• блокувати доступ дитини до груп для дорослих у соціальних мережах;

• відстежувати листування дитини в соціальних мережах і ІМ-чатах — службах миттєвих повідомлень (Іnstant Messaging Service, IMS) і обмежувати спілкування з підозрілими кореспондентами;

• установити заборону на пересилання будь-яких персональних даних в соціальних мережах і ІМ-чатах;

• блокувати фітингові й порносайти, на які часто ведуть посилання в повідомленнях спамерів.

Для того щоб відстежувати інтернет-життя дітей, потрібно встановити на комп'ютері спеціальний додаток, що зберігатиме історію їхнього листування й відвідування сайтів у Інтернеті.

Фізична готовність до навчання у школі

Процес переходу з дитячого садка до школи є досить важким етапом у її житті, що потребує напруження всіх фізіологічних систем організму та емоційно-вольової сфери. Щоб полегшити цей процес, дитину потрібно завчасно готувати до школи. Важливо, щоб до моменту переходу до школи дитина мала не лише певний багаж знань і вмінь, а й гарне фізичне і психічне здоров"я.
Фізична підготовленість визначається:

ступенем оволодіння дитиною "абеткою рухів" (базовими вміннями та навичками у різних іграх та вправах; технікою виконання всіх основних видів рухів);
умінням брати активну участь у різних видах рухової діяльності, самостійно використовуючи свій досвід рухових дій у різних умовах;
розвитком фізичних якостей і рухових здібностей - швидкістю реакції, спритністю, гнучкістю, силою, витривалістю, точністю координаційних рухів;
загальною руховою активністю дитини протягом усього часу її перебування у дошкільному закладі (за допомогою комплексної оцінки рухової активності)

Психологічна готовність до навчання у школі

Розглядаючи проблему підготовки дітей до школи, не можна обійти такий її аспект, як готовність до шкільного навчання. Йдеться про готовність дітей не до навчання взагалі, а до навчання у школі з усім комплексом її навчальних і поза навчальних навантажень.

Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку дитини до навчання у школі, якщо не врахувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа»

Готовність – це усвідомлений стан організму до сприйняття нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш наголошує: через те що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогічної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних умов діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і соціально-значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини.

Загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання – багатокомпонентне утворення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рівня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дитини, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом.

Діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку. Цьому є пояснення, зупинимося на кількох із них.

Значна частина батьків, прагнучи дати дитині до вступу до школи якомога більше знань, забувають(або не вважають за потрібне)залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати ф йти до школи навчатись, то дитина доросла, а виконувати нескладні трудові обов’язки – маленька?

У результаті після завершення періоду дошкільного дитинства часто отримуємо інтелектуально розвинену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою»протягом усього періоду навчання у початковій школі: не вміє себе обслуговувати власну діяльність тощо.

Формування повноцінної навчальної діяльності, позитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотивації залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють обидва види діяльності.

Батькам майбутніх першокласників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постійно контролювати її. Перший клас – це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:

· надають дитині цілковиту свободу – «Ти тепер вже дорослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;

· надмірно контролюють навчання дитини – найбільш поширена ситуація.

Багато батьків вважають, що навчання у початковій школі, чи бодай перші два класи, треба разом з дитиною «відсидіти», «відучитися»,щоб «не втратити момент успішності». Така ситуація розгортається за типовим сценарієм.

Дитина сідає готувати уроки, мама сідає поряд. І поки дитина виписує літери, цифри, мама «контролює процес»: робить зауваження, заставляє переписувати, докоряє у неуважності.

І виходить, що у дитини не з’являється взагалі ніяких навичок самостійності. Якщо дитина вміє боротися за свою територію, то, найпевніше, вона буде саботувати заняття – дивитися у вікно, демонстративно позіхати, тобто робити все, щоб не виконати завдання. І все це через те, що її власна мотивація буде похована під необхідністю, продиктованою дорослими. Але ж дитина і сама прагне робити уроки, тому що хоче навчитись, відчуває себе відповідальною: їй дали завдання, вона хоче його виконати. Але робити його стане тоді, коли сама захоче. Тому, перш ніж багато разів суворо нагадувати дитині, щоб сідала за виконання завдання, батькам слід замислитися, чи не відіб’ють вони у дитини бажання вчитися або чи не отримають вони учня, який стане вчитися лише для того, щоб батьки були задоволені.

Щоб уникнути таких помилок, слід діяти відповідно до психофізіологічних особливостей дитини. Спочатку варто з’ясувати, наскільки швидко вона втомлюється. Є діти, які повернувшись зі школи, є активними і прагнуть одразу ж сідати за уроки. Не перешкоджайте цьому, вони, найімовірніше, з легкістю їх зроблять. А інші першокласники потребують кілька годин, щоб перепочити, і вже після відпочинку сідати за виконання домашнього завдання.

Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів початкової школи, до зміни свого соціального статусу необхідно:

враховувати рівень розвитку дитини на момент вступу до школи й уникати недиференційованого підходу до учнів;
уникати переобтяження майбутнього першокласника знаннями, і взагалі переваги пізнавального розвитку над фізичним, соціальним, трудовим, морально-етичним, художньо-естетичним;
сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.

Тож не слід забувати, що і від батьків залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

«СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ШКОЛИ У ДОШКІЛЬНИКА»

1. Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань, умінь і навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.

2. Намагайтеся не створювати у дитини враження, що заняття та ігри з нею є сенсом вашого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші — у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі («Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо).

3. Заняття вимагають систематичності: 10—15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година-дві у вихідні.

4. Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії словами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б іще краще».

5. Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, над силу не грайтеся з дитиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.

6. Сходіть із дитиною у школу, де вона вчитиметься, покажіть їй, де роздягальня, їдальня, туалет.

7. Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.

8. Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.

9. Читайте розповіді про школу, школярів, учителів.

10. Прагніть створити у дитини адекватне, об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього учня. Адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає!